Іванівко моя, моя ти Батьківщино,
Тобі любов моя і всі мої чуття!
Я до твоїх грудей приникну, як дитина,
Щоб знов набратись сил для пісні і життя.
Рідне село... Воно найкраще. Закутане осінніми туманами, засипане білими снігами, заврунене зеленими садами навесні чи в золотому серпанку сонця влітку, коли хвилюється пшеничний лан - завжди воно гарне.
До дня заснування Іванівки був проведений день краєзнавства "Тобі розкаже сива давнина, як край мій жив, боровся й розвивався" для учнів 5-9 класів Іванівської ЗОШ №2.
Іванівка має свою історію виникнення. Вона почала заселятися у 1820 році вихідцями із Рубанівської волості, сіл Велика та Мала Лепетиха, Білозерки та інших. Вони селилися на березі балки в районі нинішньої вулиці Карла Маркса. Земля була не поділена, переселенці мали її у необмеженій кількості. Спочатку землі обробляли мало, більше займалися скотарством, особливо вівчарством. М'ясо й овече сало вживали в їжу, а з вовни пряли нитки, ткали і шили сіряки та штани. Овечий жир був також найпершим засобом для освітлення приміщення: його клали у каганці і підпалювали.
Цікава історія назви селища. Коли вже було десятків зо два чи три господарств, вирішили хазяїни зібратися на сходку, де домовитися про назву села та вибрати старшину. На старшині визначилися швидко, а ось відносно назви було кілька пропозицій. Вихідці із Шульгівки пропонували назву Новошульгівка, із Білозерки - Новобілозерка і т.д. напевне, довго б сперечалися, якби не дідусь, що спокійно сидів у куточку і тихенько пихкотів своєю люлькою, усміхаючись у свої сиві вуса. А потім, виждавши слушної миті, звернувся до односельчан: "Хлопці, навіщо ви голови даремно ламаєте? Я - Іван, ти - Іван, він - теж Іван, - і показує люлькою на чоловіка. - Та й взагалі серед нас лише кілька Микол, один-двоє Петрів, а то всі Івани. То хай село зветься Іванівка". Його дружно підтримали всі присутні. З тих пір і маємо Іванівку.
Багато часу пройшло з тих пір. Чого тільки не бачила, як і вся Україна, Іванівська земля! І лихі роки громадянської війни, і голодомори, і сталінські репресії, і страшні часи Великої Вітчизняної. Багато наших земляків не повернулися додому з фронту, багато загинуло у самому районі під час фашистської окупації, а багато вивезли до Німеччини, звідки теж мало хто повернувся.
Але маємо і своїх Героїв Радянського Союзу, які своєю кров'ю заслужили нагороди: Ф.Г.Резнік, І.Т.Гришин,Ф.В.Хімич та О.П.Садовий. Іванівці їх пам'ятають, шанують. На їхніх подвигах виховано і буде виховуватися ще не одне покоління.
Учні дізналися про історію заснування села, назву селища, роки війни, наших героїв.
Якою є зараз сучасна Іванівка, її краєвиди, діти побачили, переглянувши слайдові презентації: "Мій рідний край - окраса України" та "Культурні пам'ятки мого села".
У кожного, як стверджує романтична сага, є два береги: той, од якого людина відпливає, і той, до якого неодмінно має причалити. На цій дорозі зустрічається чимало інших, не менш значних. Серед них берег надії, берег юності, берег любові... І все ж, хоч би де людина була, їй неодмінно світитиме далеким вогником і невсипним спогадом отой найперший берег дитинства: його Батьківщина - рідний йому Іванівський край.
Для відвідувачів бібліотеки була проведена поетична година "Краю мій, оспіваний в піснях".
Степи південні, неозорі... Скільки пісень та легенд пов'язано з ними, скільки хвилюючих подій відбулося тут. Казкова, поетична сторона, скарби якої можна відкривати ціле життя.
Бібліотекар разом з дітьми згадували відомих письменників Херсонщини, їх творчість. Потім діти зачитували вірші таких поетів, як: М.Братан "Родова земля", "Поспіли вишні", "Пейзаж";
А.Тютюнник ""Дерево-сад", "Весняна пісня";
А.Кичинський ""В гості до мами", "Весняна пригода", "Небилиця";
Назар Діброва ""Бабине літо", "Перекотиполе", "Осінній сад", "Поле" та багатьох інших відомих поетів.
